Старая копипаста:Я срав у полі
Оригинал[править]
Нещодавно я їздив на Батьківщину, у Вінницьку область. Сусідка пригостила мене пакетом черешні. По дорозі назад я їхав через лани, сади, через поля та пагорби наших родючих чорноземів, покритих заквітчаними різнотрав'ями і червоними острівками маків та їв черешню. Приблизно після 50-ти кілометрів шляху черешня дала про себе знати - я шалено захотів посрати. Зупинивши машину на узбіччі біля одного з полів, я схопив серветки та похапцем ломанувся через придорожню посадку. За посадкою було величезне поле високої, по пояс, але ще зеленої ще пшениці. Тремтячими руками я скинув штани і сів срати.
Це був такий момент єднання з рідною землею, що я не можу вам передати, безоси. За моєю спиною шуміла дубова посадка, а прямо переді мною, на рівні очей, колосилося і хвилювалося від вітру нескінченне поле пшениці на тлі яскраво-блакитного українського неба. Десь далеко лунав звук вертольота, що розпилював пестициди. Я сидів, срав і плакав від щастя за рідний край, за свій великий народ. Такі справи, козаки. Це не паста, тільки що написав в пориві емоцій.
Перевод[править]
Недавно я ездил на Родину, в Винницкую область. Соседка угостила меня пакетом черешни. По дороге назад я ехал через луга, сады, через поля и холмы наших плодородных чернозёмов, покрытых разукрашенными разнотравьями и красными островками маков и ел черешню. Приблизительно после 50-ти километров пути черешня дала о себе знать - я неистово захотел посрать. Остановив машину на обочине возле одного из полей, я схватил салфетки и впопыхах ломанулся через придорожную посадку. За посадкой было огромное поле высокой, по пояс, но ещё зелёной пшеницы. Дрожащими руками я снял штаны и сел срать.
Это был такой момент единения с родной землёй, что я не могу вам передать, аноны. За моей спиной шумела дубовая посадка, а прямо передо мной, на уровне глаз, колосилось и волновалось от ветра бесконечное поле пшеницы на фоне ярко-голубого украинского неба. Где-то далеко раздавался звук распылявшего пестициды вертолёта. Я сидел, срал и плакал от счастья за родной край, за свой великий народ. Такие дела, казаки. Это не паста, только что написал в порыве эмоций.