Негритюд (україномовна версія)

Материал из Неолурк
Перейти к навигации Перейти к поиску

Негритюд (фр. Négritude), або зворотній (чорний) расизм — кепське ставлення негроїдів[1] до представників європеоїдної раси, яке ґрунтується на уявній перевазі чорних над білими. Також термін використовується як ідеологічна доктрина, вчення. Насправді ж є расовою єрессю, спрямованою проти успішних за соціально-демографічними ознаками європейців, американців і африканерів, та має на меті помсту за неіснуючі пригнічення негрів, які не бажають працювати (через те й безробітних). Це ставлення і супутня йому «філософська думка» також дуже подобається різноманітним дегенеративним діячам ліберального спрямування, лівакам, наркоманам і підорасам, які угледжують у ній засіб руйнування традиційних підвалин людства та занурення світу в хаос.

Ідеологія. Виникнення[править]

«

Гордість за свою расу – ось перша умова негритюду!

»
— Леопольд Седар Сенґор
«

Чорні правитимуть світом. Поневолення чорної раси білою расою було останнім етапом в історії рабства. Пам'ять про це збережеться у свідомості чорної людини доти, поки вона не зрозуміє, що цілком відновила свої права.
Цей трагічний факт історії, почуття болю, яке він породжує, і психологічне прагнення самоствердження та реабілітації з боку цілої раси становить такий психологічний чинник, значення якого, зважаючи на прагнення чорної раси до реваншу і панування, не можна скидати з рахунку.

»
— Муаммар аль-Каддафі, «Зелена книга»
Те саме інтерв'ю Мухаммеда Алі про расизм. Практика подвійних стандартів у дії: якби те ж саме сказала популярна біла людина, ліволіберальні виродки затаврували б її як расиста і націоналіста. А цьому чорнобривцеві можна.

Концепція панафриканізму[2] зародилася ближче до середини XIX століття, коли завершилася різанина в Сан-Домінго, відлунала Громадянська війна у США, і рабство чорношкірих було вже скасовано. Рознощиком-засновником слід вважати негра з племені ігбо Едварда Вілмота Блайдена (1832—1912), посла держави Ліберія у Франції. Серед засновників негритюду, течії панафриканізму, виокремлюють таких вуйків, як сенегалець Леопольд Седар Сенґор (1906—2001), мартинікець Еме Сезер (1913—2008) і гвіанець Леон-Гонтран Дамас (1912—1978). Усі троє — франкомовні негри. Саме вони видали в 1935 році перший номер літературного журналу «Чорношкірий студент» (фр. L'Étudiant Noir), в якому вони вперше виклали основи негритюду — літературного та ідеологічного руху французьских чорношкірих інтелектуалів, що відкидали домінування європейської традиції у політичній, соціальній та моральній царинах. Чітко сформульованої конструкції негритюд, як вчення, не має, але провідні послання такі:

  • Негритюд — це колективний негро-африканський егрегор, інвольтація до якого збагненна тільки чорним;
  • Негритюд відображається в засобах мислення, світопізнання чорних, їхніми мовами, звуками, співами, танка́ми тощо;
  • Негритюд — це Асобий путь™ єднання негрів із природою, недосяжний зашореним технічним прогресом білим;
  • Благами білого світу користуватися, проте самим під асиміляцію білими не підпадати — накшталт жіночого «жодному мужлу не дозволено наді мною правувати» (але її саму та її вишкрябків, частенько чужих байстрюків, матеріально утримувати мусить, еге ж).

Тему азіатів, китайців чи якихось там червоношкірих індіанців, які теж добряче єднаються з природою на пейотних мітотах, у концепції негритянських ідеологів чомусь оминається. Вочевидь негритюд — це вигадане вчення переваги чорної раси над білою, вироблене задля того, аби бодай якось обґрунтувати зворотній расизм, що набирає оберти, минулі та майбутні бунти, погроми і геноцид білої людини. Виправдання насильства над білими в їхніх же очах, щоб білі самі ставали на коліна. Отже терміни та -ізми, що зустрічаються у «працях» негритюдників, є порожнім звуком для відвертання уваги. Словом, навчили французи негрів собі на безголів'я. А також британцям, португальцям, американцям, африканерам тощо. Власне ж неграм задля того, аби вчиняти свавілля, а потім гнити заживо в гівні, що на тім місці утворилося, ніякого теоретичного негритюду не треба, вони й без нього цілком успішно впорюються.

Чорні бунти[править]

Гаїті: різанина в Сан-Домінго[править]

«

Расу цю паскудну слід підрубати під корінь.

»
— «Чорний Наполеон», імператор Жак I Гаїтянський (Дессалін)

За кількадесят років, відліковуючи від 1493-го — року відкриття острову Колумбом, збурені жагою до наживи іспанські завойовники майже повністю винищили індіанське населення. Те, що не здолали вогні священної інквізиції та мечі конкістадорів, довершили інфекційні хвороби. Золота на острові було обмаль, проте непоганий прибуток давав експорт кави і цукрової тростини, що вирощувалися на плантаціях французьких колонізаторів, які до того випхали звідти іспанців. Але шашіль революційної дегенерації примусила біле панство послабити зашморг на шиї негритянських рабів, котрі, користуючись слабкістю лівацької метрополії, вчинили в 1804-му різанину всього білого населення на острові, незалежно від стану, статі, віку та роду занять.

А починалося все як завжди... 28 червня 1791 року жалісливі французькі буржуа заклали в себе на Батьківщині підвалини рівності; мовляв, усілякий, хто ступав на французьку землю, автоматично вільнів. Про ці ідеї стало відомо широким негритянським верствам від багатих мулатів, що відвідали охоплений ліволіберальним збіговиськом Париж. Тут варто додати, що раби-втікачі й до того влаштовували диверсії, труїли криниці та вибірково скоювали напади на мешканців острову за расовою ознакою, росправляючись із нещасними зі звірячою жорстокістю. Хоча ще в 1685 році французькою короною було опрацьовано так званий «Чорний кодекс» (щадніший, ніж, наприклад, британський чи голандський), що регламентував права чорношкірих. Кодекс не тільки віддзеркалював справжній розвиток негритянської цивілізації (тобто її цілковиту відсутність), але й ґарантував гуманне ставлення до негрів, не притаманне первісній природі — їхньому звичайному середовищу. Але доки біла спільнота мала умовно одностайну думку стосовно втіклих чорношкірих злочинців, діяльність останніх з успіхом купіювалася каральними заходами.

Розвиток капіталістичних відносин, зростання виробничих сил водночас із вкоріненням думки про те, що рабська праця не є продуктивною, обернулися для орієнтованого на сільське господарство Сан-Домінго расовою та економічною катастрофою. На протязі півтора десятиліть домініканську галеру один за одним розгойдували заколоти чорношкірих, аж поки в 1804 році, при повному потуранні метрополії, повсталі негри і мулати не проголосили фактичну незалежність. За стислий проміжок часу біле населення було винищено вщент. До того ж більшість жінок на початку вбито не було — заради сексуальних втіх девіантних рабів. Згодом обпиті чаклунським зіллям гаїтійські зомбі[3] раптом уторопали, що коли білих жінок буде залишено народжувати білих чоловіків, то білі ж бо, — оце так несподіванка! — не зникнуть! Перед смертю жінок було піддано бузувірським катуванням із сексуальним підтекстом (після неодноразових зґвалтувань, якщо не вдавалося спровокувати викидень, вагітним білим жінкам чорношкірі покидьки розтинали животи лезами ножів, виймали плід, перерізали пуповиння, поміщали туди мавпенят і зашивали назад, залишаючи вмирати під палючим сонцем від втрати крові та больового шоку). Трупи частенько розчленовували. За найскромнішими оцінками в 1804 році в Гаїті негроїдами було вбито до 5 тисяч осіб європеоїдної раси. На утиски прав розсваволені чорні відповіли цілковитим фізичним знищенням білих, вчинивши геноцид субалтерну. З погляду негрів, це і є рівноправність, негритюд на практиці.

Гаїті. Типовий ландшафт території, «вільної від білих»

Станом на сьогодення в Республіці Гаїті, де 95% населення — негри, панує злочинність, безробіття, злидні, голод, пекло й муки вічні. Тоді як у східній частині однойменного острову (де розташована Домініканська Республіка, яка в расовому відношенні больш ніж наполовину складається з метисів, а білих і мулатів у сукупності більше, ніж негрів) розвинена промисловість, туризм, сільське господарство, а у 2008 році запрацювало метро. ВВП на душу населення між цими країнами різниться у вісім разів! І це не дивно: часи, коли негри були зайняті суспільно-корисною продукційною працею, пішли у небуття разом із колоніальним минулим.

Зімбабве, або Остаточне вирішення білого питання в Південній Родезії[править]

«

У цій країні біла людина — громадянин другого ґатунку. Єдина з них, до якої ви можете мати довіру — це мертва біла людина.

»
— Довічний президент Зімбабве, кандидат у номінацію на Нобелевську премію миру, лицар Великого Хреста (орден Британської імперії) Роберт Мугабе
«

Я – Гітлер свого часу. Гітлер мав на меті лиш єдине – справедливість і незалежність для свого народу, боротьбу за його гаразди і ресурси. Якщо це Гітлер, то кличте мене його спадкоємцем.

»
— також він

Ця країна сприймається, мабуть, кожним, хто чув цю назву, як синонім дикої відсталості, а тими, хто трохи знається на географії, — як найбіднійша держава Африки з такою гіперінфляцією, що до магазину за хлібом ходять із мішком грошей. І перебільшення тут немає. Взагалі. Також у цій країні є: голод, занепад виробництва, відсутність медицини, електрики і водогону (за рідкісними виключеннямм). А ще до 1980 року цю країну називали «африканською Швейцарією», державою з відносно міцною економікою — і не лише на африканську мірку. Та за чверть століття все звелося нанівець. Як же так сталося? Але про все по черзі.

Зімбабве. Оця-ця, куплю пивця!

У другій половині XIX століття на території сучасної Зімбабве було знайдено корисні копалини, зокрема золото. Першими та єдиними колоністами були британці, а займаній території дали назву Південна Родезія (на ім'я імперіалістичного ділка Сесіля Родса). Повсталим було попервах неграм хутко, рішуче відсипали на горіхи, й ті, наковтавшись скривавлених шмарклів на пару поколінь про запас, стулили пельку. Але все тече, все минає — парад суверенітетів, що охопив усю Африку в період після Другої світової, також зачепила і Південну Родезію. У зв'язку з тим, що економіка країни у складі містечкової пробританської федерації розбудовувалася за рахунок білої меншості, то ці останні, перехопивши ініціативу, проголосили незалежність. Лондон, котрий чомусь вважав, що владу в країні треба піднести на тарелі макакам прямісінько на пальми, незалежна держава під врядуванням білої меншості не визнавала. Це, однак, не завадило місцевому істеблішменту взяти курс на розвинення аграрного сектору, в якому було зайняте майже все біле населення. Санкції британців також вдалося здолати — за рахунок торгівлі з ПАР. Тоді лідера Південної Родезії Яна Сміта (колишній пілот королівських повітряних сил) було оголошено кривавим диктатором. До цькування білого режиму долучився Радянський Союз, що навчав сцяти навстоячки військовій справі повстанців, які вирішили спуститися з пальм. Не пас задніх і Китай, який зорганізував своїх проксі-бойовиків. Протягом 60-70-х років Південна Родезія була вимушена провадити боротьбу з терористами та інтервентами, залучаючи на це навіть білих жінок. І робила це добряче… аж до того, коли втомлений Сміт, підігнувши хвоста перед неграми, наважився на вибори.

Вибори 1980 року забезпечили перемогу чорним радикалам (що очікувано, бо біле населення країни складало 5 % від загальної кількості, що в числовому виразі становило близько 200 тисяч осіб), до влади як прем'єр-міністр прийшов Роберт Мугабе, лідер маоїстського лівонаціоналістичного руху. До уряду сунули натовпи негрів із практично нульовою управлінською компетенцією. Економічні показники стали стрімко погіршуватися, але замість того, щоб ужити запобіжних заходів, кліка Мугабе оголосила винуватцями погіршення ситуації білих фермерів, що «захопили кращі землі». Розпочалася «земельна реформа», яка вилилася в «чорний переділ»: у вищезазначених фермерів відбирали землю без будь-якої компенсації. Тих, що чинили опір, вбивали на місці, тож люди зі світлою шкірою були вимушені покинути все та забиратися з країни, поки живі та цілі. Внаслідок різкого скорочення засівів, а також спадання продуктивності праці, за лічені 2001—2008 роки економіка впала. Державний борг сягнув 131 % ВВП, інфляція склала 231 000 000 %. Довелося відмовитися від власної валюти, бо вона стала вартувати менше, ніж папір, на якому її надруковано. Країна передбачувано мутувала з експортера сільгосппродукції в таку, що потребує продовольчої гуманітарної допомоги. Однак Роберт Мугабе спромігся перемогти на президентських виборах, визнавши собі за заслугу божественність власної влади, після чого вніс зміни до Конституції, які ґарантували йому довічне керування. У 2017 році в Зімбабве (таку назву отримала Південна Родезія після 1980 року) відбулася «трояндова революція» на африканський штиб: Гітлера свого часу під прицілами АК-74 викинули на вулицю. Але це поки що не зарадило.

Наразі чисельність білого населення Зімбабве не перевищує 20 тисяч осіб.

ПАР: це жахливе слово «апартеїд»[править]

«

Апартеїд — нормальна річ. ПАР ще побачить, який устрій встановить корінна більшість, яка розважається підпалами, вбивствами, насильством. Мало не буде…

»
Валерія Іллівна Новодворська
Гарячий бриз білої суперзірки Кендіс Сванепул із ПАР. Місце сраних негрів не визначено.

Апартеїд. Це слово в негативному контексті на зламі 1980—1990-х лунало з усіх усюдів. Апартеїд гудили скрізь, наче не було гіршого зла на планеті. Навіть коментатор матчу СРСР — Нідерланди на першості Європи з футболу 1988 року разів із десять згадав «праклятий апартеід» — у контексті того, що голандський гравець Рууд Гулліт не просто людина, а ЧЄЛОВЄЧІЩЄ, бо як дає бій апартеїдові! Тобто займається тим, що тоді було «модна, стільна, маладьожна» — точнісінько як за наших часів мешкати у Харкові.

Що ж то таке є отой апартеїд?

Про унікальну здатність негрів перетворювати на лайно геть усе, до чого вони торкаються, було відомо ще за часів колонізації Південної Африки. Тому неграм у Південно-Африканському Союзі наказувалося жити в окремих резерваціях — бантустанах. Виїжджати з них можна було лише за спеціальними дозвілами. Засади расової сегрегації було впроваджено в ПАС на законодавчому рівні в 1948 році під егідою популярної серед білого населення національної партії, яка виступала за співпрацю з нацистською Німеччиною в роки Другої світової війни попри те, що Союз офіційно вважався домініоном[4] Британської імперії. Розгадка непокори метрополії на місцях криється в тім, що до складу ПАС входили республіки Оранжева та Трансвааль, чиїми засновниками є славетні бури — нащадки німців і голандців, яких англійці перемогли на початку століття, заваливши трупами своїх солдатів. Бури із поразкою так і не примирилися, надто що все біле людство симпатизувало жменці африканерів, які кинули виклик «володарці морів».

Тож не дивно, коли запроданський англосаксонський світ, щоб помститися моральному обсвистуванню в англо-бурській війні, зображав симпатію до «пригніченої чорної більшості» — тим паче, що з економічного погляду сильний, незалежний і расово-орієнтований конкурент на континенті був наче цвях у дупі похлібців транснаціонального неолібералізму. Не лишалися осторонь і Совєти, які в ім'я ідеологічних догм підтримували расових покидьків на всіх континентах протягом усього часу свого існування. Тому так звана «світова спільнота» тримала ПАР (що в 1961 року прийшла на зміну ПАС) в ізоляції. Світовий сіонізм визнав апартеїд «злочином проти людяності», що, всупереч намаганням ліваків та лібералів, не заважало зростанню економіки, будівництва і розвитку цивілізації в південній частині Африки.

Проте працьовита біла меншість поступово покидала країну. Неконтрольоване зростання чорного населення, далекого від розуміння контрацепції, порушило баланс сил у ПАР на користь тотальної деградації. Відсоткове відношення білих до негрів упало в кілька разів, керівні кола СШП і Великої Британії за умов «нового світового ладу» та геґемонії Піндостану цілком серйозно примусили еліти ПАР зняти обмеження з бантустанів. Негри, мов вода у лотоки, ринули в міста, розтягуючи по всій країні локалізований у резерваціях СНІД, демонтуючи та розбиваючи вщент цивілізоване суспільство.

За теперішнього часу відношення білого населення до кольорового не перевищує 1 до 10. Африканери й англосакси вимушені жити в котеджах, обнесених 3-5-метровими парканами, поверх яких натягнуто дроти під напругою. Залишення навіть на недовгий час території, що охороняється, погрожує білим чоловікам вбивством, а жінкам — масовим зґвалтуванням. У аборигенів є повір'я, що коли здійснити статевий акт із незайманою білою дівчиною, то можна ґарантовано позбутися ВІЛ-інфекції (яку, звісно ж, начаклували білі): за найскромнішими оцінками носіями СНІДу є 10% чорношкірого населення ПАР.

Black Lives Matter: з геґемонів у бантустани[править]

«

Вассерман назвав протести в США справою рук Трампа

»
Так, аби пореготіти. Хоча...

Так вже склалося, что на зламі технологічних устроїв (економічних циклів, яким властивий певний щабель розвитку продукційних сил) відбувається зміна «традиційного», усталеного ладу, притаманного попередньому циклу. Зміна буває болючою. Так сталося в США за часів скасування рабства, що й спровокувало громадянську війну 1861—1865 рр. Частина суспільства не сприймала індустріалізації, розвинення капіталістичних взаємовідносин, але прогресу було вже не спинити. Саме тому індустріальна Північ перемогла рабовласницький Південь, а якби цього не трапилося, війна б вибухувала знов і знов. Малоймовірно, що американський капіталіст із Великих озер настільки симпатизував неграм з Алабами, щоб наважитися спонсорувати війну за їхнє звільнення. Радше холодний розсуд спонукав його до усунення рабовласницького способу господарювання як нефективного і шкідливого релікту економічної епохи, що минає.

Марк і Патриція
Black Militia

Економіка послуг у США періоду постіндустріалізації — це нестримне споживання, до якого тепер залучено і нижчі верстви аж по самі декласовані і відверто маргінальні елементи. Але тут тонкість от у чому. У Карла Маркса є формула Г-Т-Г. Якщо її розгорнути, то виходить: Засоби виробництва + Робоча сила — Товар (Продукт) — Затрачені кошти на засоби виробництва і робочу силу + Додаткова вартість. Все це обертається, кругообіг капіталу відбувається, поки є попит на товар. Якщо попит відсутній, виникає криза перевиробництва. Аби цього не сталося, банки шалено закредитували Америку, при цьому виробництво з Америки було винесено до третіх країн, бо там дешева робоча сила. Разом із тим у самій Америці, яка нічого не виробляє, насадили Потреблядтво з Великої Літери. Булька надимається, грошва друкується, борг Америки перед ФРС зростає.

Перед відтворювальною економікою технофашизму й орієнтацією на експорт, за яку, зокрема, топить Трамп, постає прямо протилежна проблема — треба думати, куди подіти зайвих людей, що не працюють, яким немає місця на збезлюднілих виробництвах. Зайві роти, що не дають прибутку, стануть не потрібні. Неоіндустріалізація потребує висококваліфікованих інженерів-операторів, програмістів, людей с навичками творчої роботи, лікарів, вчителів, фермерів. Переважна більшість негрів до них не належить. Грошороби, глобалісти, які намагаються зберегти за собою владу через захист атавізмів споживацтва даленіючої доби постіндустріалізації, не знайшли нічого кращого, як хитати американську державність руками негрів. Чорношкірі — рівноправні члени суспільства з виборчими правами, тому при підрахунку голосів геть не важливо, чиї вони — законослухняного білого трудоголіка чи кольорового наркомана-утриманця. Адже купити лояльність безхатька куди дешевле і легше. Доречі, люмпени — це ядерний електорат, ладний за дрібний даток не тільки віддати свої голоси, але і брати участь у заворушеннях. Політичне підґрунтя руху BLM (Життя чорних важливі) цілком ясне — перешкодити Трампу піти на другий термін та завадити і надалі провадити політекономію технофашизму.

Дешеві кредити та друкарський верстат дозволять покращити добробут американських нероб. І як наслідок — продовжувати накопичувати державний борг, размащуючи його тонким шаром серед держав (зокрема й Неньки), золотовалютні резерви яких становлять нічим не забезпечені долари США. Електоральну базу плутократами давно сформовано, взято курс на зворотній расизм. І навіть неважливо, задушив поліціянт Джорджа Флойда через власні дурощі чи це була жахлива провокація — головне, що це навмисне піднесено під соусом расизму, розрекламовано і розтиражовано явно маючи на меті збентежити, роззлостити й заколотити і без того секулярну американську спільноту. Дбання про расову рівноправність — лишень розмінна монета в боротьбі економічних формацій найсильнішої економіки світу. Геть не зроруміло, якого дна ладна сягнути сторона, що зазнає поразки в сутичці, перш ніж цю поразку визнати. Олії до вогню на користь глобалістів традиційно доливають ліберали та ліваки-троцкісти. Вони ж бо й утворили фронт радикальної толерантності під егідою гасел негритюду. Комуна в Сіетлі тому приклад. Місцеві можновладці, що перебувають під впливом супротивників Трампа, їм підіграють. Поліціянти опинилися у мимовільних заручниках боротьби двох систем, але незважаючи на те, що втома від поліційної держави все ж таки є, назвати їх однією з конфліктуючих сторін може хіба що ідіот або падлюка. На тлі коронавірусних гульбин, що співпали з фінансовою кризою, можливі громадянські зіткнення ба навіть розпад Піндосії.

Складно спрогнозувати хто переможе в цьому конфлікті. Можливо, час реіндустріалізації та нового економічного устрою ще не настав, і з поразкою Трампа деградація та винесення американської промисловості за межі країни поновляться.

Примітки[править]

  1. Негр або негроїд — термін, що означає темношкіру людину з генеалогічної гілки Хама, тобто хаміта. Згідно Біблії, Хам повівся ганебним чином під час сп'яніння свого батька Ноя — він побачив і розповів братам Симу та Яфету про наготу батька свого (Бут. 9:22). Серед деяких обізнаних талмудистів є гадка, буцімто Хам заходив у гомосексуальні мужолозькі зносини з ненем, або, кажучи українською, висмалив його в сраку, коли той надудлився до нестями (щоправда, не зовсім зрозуміло, яким чином Сим та Яфет зуміли вже після того, що трапилося, «прикрити» таткову дупу). За цей прогріх Хама вдячний Ной прокляв... нащадків Хама, а не його самого, ліл. Тож расову меншовартість негри заслужили через хамський вчинок свого пращура. На Заході слово «негр» тотожне слову «раб» і вживається як образа, але оскільки в СРСР, звідки ми родом, це був всього лише термін, то й у статті воно вживається як термін, без лайливої складової. Як казав Данило Багров, «нас так учили». А от слово ніґер прийшло до постсовка разом із фільмами та музикою в 90-і — так зазвичай по-дружньому обзивали одне одного самі негри. Та й щеПавук у відомій композиції. Ох боронь Господе в якійсь американській стрічці білому назвати негра ніґером! Отже у цій статті вказане слово також не використовуватиметься, бо як наша справа побутописати, а не брати участь.
  2. Панафриканізм — суспільно-політичний рух, що покладає в основу рівноправність негрів щодо білих. Як з'ясувалося, від теорії визнання рівноправності до практики переваги всього лиш півкроку.
  3. Існує росповсюджена думка, что прозивне ім'я зомбі народилося від власного імені якогось звіркуватого мулата Жана Зомбі́, що відзначився вчиненими з винятковим цинізмом стратами білих людей, яких він спіймав поблизу імператорського палацу в Порт-о-Пренсі.
  4. Домініон — статус колишньої колонії Великої Британії, непевний як за формою, так і за змістом. Домініон є фактично незалежною державою, при цьому визнає над собою верховенство англійської корони.